![](https://mklshmd.com.ua/wp-content/uploads/2023/08/7-797979.jpg)
Відділення гнійно-септичної хірургії Вінницької ЛШМД – єдине в місті, а часто саме сюди привозять і пацієнтів з області. Всіх, у кого проблеми з нижніми кінцівками, різного роду виразки і рани, що важко загоюються. Тож привозять часто вже на ампутацію. Не дивно, що багато хто боїться сюди потрапити, тож і репутація у відділення відповідна. А чи виправдана – думка завідуючого відділенням, заслуженого лікаря України Леоніда Малика.
– Ні, звичайно, – вважає Леонід Михайлович. – За рік у нас робиться десь 75 ампутацій, тоді як проліковується за цей час порядку 700 пацієнтів. Тобто до 10%. Найтяжчі випадки, це коли госпіталізують хворих з критичною стадією цукрового діабету й атеросклерозу. А флегмони, абсцеси, карбункули тощо, ці патології цілком лікуються. Багато гнійних процесів розкриваємо-дренуємо й виписуємо пацієнтів для амбулаторного лікування, коли рана починає заживати. З флегмонами, наприклад, виздоровлює до 40%. Тому я проти вважати, що для пацієнта потрапити до нас – це вже життєва катастрофа. Подібними проблемами займається і судинне відділення в «пироговці», і ендокринологічний диспансер, але коли пішли вже ускладнення, тоді тільки до нас. Тобто ми як останній рубіж медицини на цьому фронті.
– До речі, про фронт. Це ж і військових лікуєте?
– Для них до 10 ліжок резервуємо, на випадок ускладнень. Але в основному в нас цивільні лежать, що поступають з ургентною хірургічною травматологією. Та й фізично не змогли б, відділення невелике – на 30 ліжок. Кафедра медичного університету на базі відділення є, але лікарів лише троє в штаті, один на півставки.
– Всього!?
– Ми ж лікарня швидкої допомоги. Раптом що, ще шість чергових хірургів. Допомагають за потреби й співробітники кафедри хірургії №2, яку очолює професор Покидько.
– Застав вас у оточенні молоді. Це інтерни?
– Так. Є інтерни, які на кафедрах отримують більше теоретичні знання, а інтерни-заочники, які прикріплені до лікарень, ці більш практичні, залучаються вже зараз до оперативних втручаннь. Майбутні хірурги мають бачити, як це робиться, переймати навички до в’язання вузликів включно.
– Не затяжко їм психологічно?
– Це медицина, де моменти болю присутні навіть при перев’язках. Психологічно тяжко їм з ровесниками, які вживають наркотики. Але це практика і школа, якої за партою не набути.
– У вас така багата практика?
– Патологій по нашому профілю вистачає. Хто з чим. Некрози, гангрени, трофічні виразки, венозні виразки, облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок, сепсис, остеомієліт, гнійні артрити, гнійні запалення, абсцеси, флегмона, бешиха та інші. Щомісяця проліковуємо порядка 70 пацієнтів. Десь 70% – це хворі з цукровим діабетом і викликаними цим ускладненнями – флегмонами, гангренами нижніх кінцівок, абсцесами. Це найскладніші хірургічні ускладнення. На жаль, багато хворих на цю недугу мають гнійно-септичні ускладнення, які в разі неправильного лікування призводять до розвитку сепсису, гангрени кінцівки, що часто потребує високих ампутацій кінцівок та зумовлює інвалідизацію хворих. Хірургічне втручання завжди радикальне, тому намагаємось практикувати техніку «малих ампутацій».
![](https://naparise.com/ckeditor_assets/pictures/18825/content_371270328_792411106227831_4991321289409565652_n.jpg)
Ендодиспансер теж займається лікуванням в себе, але в них воно більш диференційоване, скажем так. А до нас потрапляють ті пацієнти, які терапевтичного лікування вже не пройдуть, здебільшого стоїть питання вже про ампутацію. Аналогічно аблітеруючий атеросклероз, трофічні виразки. Все, що призводить до гангрен і відтак до ампутацій. Поступають до нас і пацієнти з судинними патологіями із обласної «пироговки».
– Відмови від операцій бувають?
– Так, на жаль. Ставимо відмовників і їх родичів до відома, звичайно. Пояснюємо, що шансів вижити немає, що наростає інтоксикація і це закінчується летальними випадками. У нас же головне завдання – зберегти пацієнту життя і по можливості здоров’’я. Але бувають і летальні випадки, де вже нічого не можна зробити, – коли люди з складною патологією і вже у віці. Коли вже некроз тканин наступає.
– І хто схильний більше до таких захворювань за статевими ознаками?
– Атеросклерозом хворіють більше чоловіки, а цукровим діабетом десь порівну.
– І все ж якісь соціальні групи виділяються?
– Ну взимку швидка привозить як правило наших пацієнтів з обмороженнями. Це асоціальні елементи, безпритульні… Молоді й старші. Вони надовго до нас. Вже потім зв’язуємось з департаментом соцполітики міської ради, щоб якось зробити їм документи, бо саме документів у них як правило немає. А без паспорта й приписки соціально адаптувати людину неможливо. Підключаються на допомогу волонтери, хоспіси…
– Пацієнти самі несуть відповідальність за своє захворювання?
– По-різному, можна сказати. Якщо в людини вже діагностований цукровий діабет, це вже як правило пацієнт з великим стажем лікуванням. Є люди, що чітко дотримуються рекомендацій лікаря, а є -ні. Хоча й болю вже не відчувають навіть. А є випадки, що людина вже п’ять років хворіє, але й не підозрює про це. Саме тому в нас ургентна допомога, а не планова. Планової хірургії у нас тут немає. Якщо госпіталізували пацієнта, значить з проблемою, яку вже потрібно вирішувати невідкладно в гнійно-септичій реанімації.
– Робоча атмосфера зрозуміла. Тобто додому повертаєтесь зазвичай без емоцій?
– Повірте, коли хірург ампутує ногу – задоволення від операції він не отримує. Бо при тій же резекції шлунку має місце часткове видалення, а тут людина втрачає орган. Звичайно, це вже проблема для повсякденного життя. І найтяжче людям. Люди різні за характером, є такі, що розуміють свій стан, є -ні. Хтось взагалі замикається в собі. Завдання лікаря – допомогти пацієнту переосмислити своє життя, адаптуватись. Бо коли людина налаштована на позитивний результат, це краще і для пацієнта, і для лікарів.